«Який же ти хороший, коли спиш»

/Files/images/10584.jpg

Думки мами

Жива, рухлива, активна дитина — що в цьому поганого? Більше того, вона й розумна не за роками, принаймні комп'ютер опанувала значно швидко, і краще, ніж бабуся, знає, як надати руху складній іграшці, з пультами телевізора — взагалі не буває проблем. Лікарі на затримку розвитку не вка­зують. Проте вас постійно виводить із себе її невгамовність, біганина, нетерплячість, незрозумілі відповіді.

Не треба будь-яку збуджену дитину зараховувати до катего­рії гіперактивних. Якщо ваша дитина сповнена енергії, якщо вона вирує, від чого часом стає впертою і неслухняною, — це не свідчить про те, що вона гіперактивна. Якщо ви заговори­лися зі своєю подругою, а дитина починає злитися, не може встояти на місці, всидіти за столом, — це нормально. Стомлю­ють дітей і тривалі переїзди.

У будь-якої дитини час від часу трапляються спалахи гніву. А скільки дітей починають "розгулюватися" у ліжку, коли на­стає час спати, або граються в магазині! Те, що дитина стає "як заведена", даючи вихід нудьзі, зовсім не вважається ознакою гіперактивності. Це може бути тимчасовим явищем. Або ж просто так склалася ситуація.

Отут і криється головна відмінність жвавої, активної дитини від гіперактивної.

Гіперактивна дитина, незалежно від ситуації, у будь-яких умовах — вдома, у гостях, у кабінеті лікаря, на вулиці — пово­дитиметься однаково: бігати, безцільно рухатися, не затримуючись надовго на будь-якому, найцікавішому предметі. І на неї не подіють ні нескінченні прохання, ні погрози, ні "під­куп". Вона просто не може зупинитися. У неї не працює меха­нізм самоконтролю, на відміну від її однолітків, навіть самих розпещених і жвавих. Цих дітей можна вмовити, покарати, зрештою. Гіперактивних — марно.

Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю виявляється у підвищеній руховій активності, збудливості, труднощах кон­центрації та утриманні уваги, імпульсивності поведінки, проблемах у взаємостосунках з оточенням

Гіперактивність — це яскраво виражена перевага збудження над гальмуванням.

Причиною гіперактивної поведінки можуть бути такі фактори:

1. Спадковість.

Часто у гіперактивних дітей хтось із батьків був гіперактивним, тому однією з причин вважають спадковість. Але поки не виявлено якийсь особливий ген гіперактивності. Гіперактивність більше властива хлопчикам (співвіднесеність у популяції — п'ять хлопчиків/одна дівчинка). Більша частина гіперактив­них дітей — світловолосі та блакитноокі.

2.Здоров'я матері.

Гіперактивні діти часто народжуються у мам, які страждають на алергійні захворювання (сінна лихоманка, астма, екзема, мігрень).

3. Вагітність і пологи.

Проблеми, пов'язані з вагітністю (стреси, алергія), ускладне­ні пологи також можуть призвести до гіперактивності у дитини.

4. Навколишнє середовище.

Наявність свинцю й нітратів у водопровідній воді, вихлопні гази, пестициди й інші хімікати у навколишньому середовищі можуть призвести до гіперактивності.

5. Дефіцит жирних кислот в організмі.

Дослідження свідчать, що багато гіперактивних дітей страждають від недостачі основних жирних кислот в організмі. Симптоми цього дефіциту — постійне почуття спраги, сухість шкіри, сухе волосся, часте сечовипускання, випадки алергійних захворювань у родині (астма й екзема).

6. Дефіцит поживних елементів.

У багатьох гіперактивних дітей в організмі не вистачає цинку, магнію, вітаміну В12.

7. Харчування.

Всілякі добавки, харчові барвники, консерванти, нітрати, шоколад, цукор, молочні продукти, білий хліб, помідори, апельсини, яйця й інші продукти, при вживанні їх у великій кількості вважаються можливою причиною гіперактивності.

8. Неправильне виховання, вседозволеність і непослідовність.

Причиною формування гіперактивності може стати і сім'я дитини. Коли батьки виховують дитину у вседозволеності, приділяють мало уваги виховним заходам, говорять протилежні речі в присутності дитини (один з батьків карає, а другий пес­тить), то цілком можливо, що тендітна дитяча психіка дасть на це відповідь у вигляді гіперактивності.

І хоча на сьогодні існує багато версій щодо виникнення гіперактивності, фахівці вказують на те, що точні причини все ж таки не виявлені.

Слід виокремити одну характерну рису гіперактивних дітей. Досить часто в них на першому році життя інтенсивно відбува­ється фізичний і розумовий розвиток. Такі діти раніше своїх однолітків починають ходити, говорити. Часом складається враження, що це дуже здібна, навіть обдарована дитина, від якої можна багато очікувати в майбутньому. Однак уже в дош­кільному віці, й особливо в перші роки навчання у школі, батьки виявляють, що за розумовим розвитком їхня дитина не виділяється із середовища однолітків і навіть може відставати.

Нерідко ці діти зазнають труднощів у навчанні, а з деяких предметів (у молодших школярів найчастіше з письма й чи­тання) успішність буває досить посередньою або навіть неза­довільною. Водночас у таких дітей може бути виражена здат­ність до певного виду діяльності — музики, математики, техніки, гри в шахи. Це варто використовувати, надавши дитині мож­ливість займатися улюбленою справою.

Не треба намагатися обривати, придушувати підвищену ру­хову активність. Тактика має бути іншою — дати їй доцільний вихід, спрямувати в потрібне русло. У режимі дня варто перед­бачити ранкову зарядку, рухливі ігри на повітрі, тривалі (до не­великої утоми) прогулянки. Тим, хто погано спить, бажано прогулятися перед сном. Якщо дитина шкільного віку хоче відвідувати спортивну секцію, не треба їй цього забороняти. Тим більше немає ніяких підстав звільняти її від уроків фізкультури.

Гіперактивна дитина:

— Вона перебуває в постійному русі й просто не може себе контролювати, тобто, навіть, стомившись, продовжує рухати­ся, а знесилившись остаточно, плаче і кричить.

— Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Ставить мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.

— її неможливо вкласти спати, а якщо вона спить, то нес­покійно. У неї часто бувають кишкові розлади, не рідкість усі­лякі алергії.

— Дитина — некерована, абсолютно не реагує на заборони й обмеження. І в будь-яких умовах (дім, магазин, дитсадок,дитячий майданчик) поводиться однаково активно.

— Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію: б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні
засоби: палиці, камені.

Фахівцями розроблена система своєрідної "швидкої допомоги " при роботі з гіперактивною дитиною. Ось головні її постулати:

· Відволікти дитину від вередування.

· Підтримувати домашній чіткий розпорядок дня.

· Запропонувати вибір (іншу можливу в цей момент діяльність).

· Поставити несподіване запитання.

· Відреагувати несподіваним для дитини чином (пожарту­вати, повторити її дії).

· Не забороняти дію дитини в категоричній формі.

· Не карати, а просити (але не підлещуватися).

· Вислухати те, що хоче сказати дитина (в іншому випадку вона не почує вас).

· Автоматично, тими самими словами повторювати бага­торазово своє прохання (нейтральним тоном).

· Сфотографувати дитину або підвести її до дзеркала в той момент, коли вона вередує.

· Залишити в кімнаті одну (якщо це безпечно для її здоров'я).

· Не наполягати на тому, щоб дитина будь-що вибачилась.

· Не читати нотацій (дитина однаково їх не чує).

· Добре, якщо батьки будуть фіксувати в спеціальному що­деннику всі зміни в поведінці дитини, як вона справляється із завданнями, як реагує на заохочення й покарання, що їй біль­ше подобається робити, як вчиться та ін.

Кiлькiсть переглядiв: 7

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.