Комунальна установа "Інклюзивно-ресурсний центр" Олександрійської районної ради Кіровоградської області

АУТИЗМ - ЦЕ ХВОРОБА ЧИ СПОСІБ ЖИТТЯ?

Аутизм всеосяжний; він визначає кожну подію, кожне

почуття, сприймання, кожну думку, кожне відчуття

і кожний аспект існування.

Джим Сінклер

Аутизм — це розлад, який виникає внаслідок порушення роз­витку мозку і характеризується відхиленнями у соціальній взаємодії і спілкуванні, а також стереотипністю у поведінці та інтересах. Всі вказані ознаки з'являються у віці до 3 років.

На думку науковців, аутизм є чи не найзагадковішим пору­шенням розвитку, за якого людина перебуває нібито у власно­му просторі, орієнтується на свої, інколи нікому незрозумілі інформаційні сигнали довкілля. На відміну від усіх інших дітей з психофізичними порушеннями і без них, аутична дитина не йде назустріч іншій людині і не радіє, коли будь-хто, дитина чи дорослий, хоче, наприклад, гратися разом з нею.

Це порушення розвитку виявляється у ранньому віці і суп­роводжує людину все життя. При цьому, вчасно розпочата ефективна корекційна робота уможливлює достатню адапта­цію особи з аутизмом до спільноти інших людей. Через це аутичні порушення можна сприймати як особливий спосіб життя, хоча багато у чому відмінний від того, який мають зви­чайні люди.

Важливо знати! Типовими для аутичних розладів можуть бути прояви, коли дитина:

• не утримує тривало контакту "очі в очі";

• не відгукується на ім'я за збереженого слуху;

• виявляє дефіцит "спільної уваги" (наприклад, не нама­гається привернути словом або жестом уваги інших людей до предмета, що зацікавив її);

• не просить допомоги;

• не намагається чимось поділитися;

• виконує постійно одноманітні дії;

• не терпить втручання у свої заняття іншої людини;

• використовує іншу людину для власних потреб (лізе
по ній вгору, веде за руку до потрібного предмета тощо), при цьому не виявляє ніякого емоційного контакту.

Виокремимо такі характерні показники аутизму як: 1) не­рівномірність розвитку; 2) неадекватність проявів та 3) стере­отипію на різних рівнях.

Через нерівномірність розвитку при аутичному спектрі роз­ладів типовою є така ситуація: деякі характерні для раннього віку прояви у багатьох дітей з аутизмом можуть зберігатися довгі роки (наприклад, брати все до рота, трясти руками, сту­котіти предметом об предмет тощо); окрім цього є певні функ­ції, які значно відстають від вікової норми (соціальний інте­лект, мовлення, вербальний інтелект, побутові навички), але є й такі, що відповідають нормі, або навіть значно випереджа­ють її (наприклад, невербальний інтелект, який виявляється у здатності оволодівати комп'ютером та іншою технікою, кон­струюванні, музиці, образотворчому мистецтві, математиці).

До аутичного спектру розладів відносять такі порушення як ранній аутизм (синдром Каннера), високофункційний аутизм (синдром Аспергера), синдром Ретта й дитячий дезінтегративний розлад.

Йдеться також про те, що аутизм виявляється у неадекват­ній взаємодії з довкіллям. Це стосується:

• світу природи — нездатність повноцінно входити у про­
сторове поле; фрагментарне, вибіркове реагування на зовнішні
стимули;

• культурної сфери — однотипне, зазвичай неігрове мані­пулювання іграшками чи предметами (дитина будує з них лан­цюжки, крутить їх окремі частини, трясе ними, постійно під­кидає вгору тощо; швидко одноманітно гортає книжки; має недостатню здатність до сюжетної і нездатна до рольової гри);

• світу людей — нездатність наслідувати їх, розуміти їхні емоції, наміри, вчинки; спілкуватися з ними.

Стереотипія при аутизмі часто виявляється у рухах тіла, у поведінці, проявах емоцій, у сфері інтересів тощо. Поведінкова стереотипія характеризується певним консерватизмом, непластичністю, нетерпимістю до змін у житті і довкіллі (так звана неофобія чи "феномен тотожності").

Стереотипія (грец. stereo + typos — твердий (об'ємний) від­биток, взірець) — наполегливе повторення якоїсь дії, яка щоразу здійснюється автоматично, неусвідомлено і без змін. Спостерігається при розумовій відсталості, розладах аутичного спектру, сенсорній депривації тощо.

Дитина відчуває велику потребу у збереженні стабільності і незмінності свого звичного оточення. Вона погано перено­сить зміни у своєму житті: нові їжа, одяг, коляска, ванна, пос­тіль можуть викликати паніку. Перестановка меблів, зміна звичного маршруту також можуть привести дитину у стан тривоги і гніву.

Рухові стереотипії полягають у частому і ритмічному (нерідко протягом усього дня) повторенні певних рухів, що приносять дитині помітне задоволення, сильно збуджують її. Це можуть бути розгойдування, вертіння головою, рухи паль­цями перед очима, махання руками, трясіння кистями, кружляння, біг по колу, постукування, поплескування тощо.

Дитина може бігати, стрибати "як заведена". Інколи спостері­гається цілий комплекс стереотипних дій, наприклад, дитина косить очима, витягує губи трубочкою, свистить, постукує пальцем по щоці тощо.

Ще одним із проявів такої фіксованої поведінки є мовлен­нєва стереотипія — мимовільне багаторазове повторення в експресивному (активному) мовленні окремих слів, зворотів і цілих фраз.

В ігровій діяльності також є схильність до стереотипії. Дитина буває заворожена спогляданням яскравих предметів, їх рухом. Надовго затримується етап маніпулятивної, однома­нітної гри неігровими предметами: кришками, каструлями, взуттям, інструментами. Особлива пристрасть спостерігається до ігор з неструктурованим матеріалом: діти невпинно перели­вають воду, пересипають пісок. Вони можуть також годинами виставляти книги, кубики, машинки інші предмети в лінію, розподіляти їх за кольором, розміром. Збирають і розбирають вежі, пазли і якщо щось не виходить, дуже нервують, збуджу­ються, прагнуть усе відновити. Люблять іграшки, що видають звуки, наприклад, довго і одноманітно крутять дзиґу, кришки. Характерний інтерес до нефункціональних елементів предме­тів, таких як запах, колір, певні якості поверхні. Часто у дити­ни є улюблені речі, з якими вона не розлучається, тримає зав­жди в руках, крутить або здійснює з ними інші дії. Стереотипії можуть виявлятися постійно, але інколи вони виникають тільки під час хвилювання чи особливому збудженні.

Якщо для батьків помітними стають перераховані вище оз­наки аутичного типу розвитку, то обов'язково потрібно зверну­тися до дитячого психіатра, щоб пересвідчитися, наскільки ці особливості розвитку дитини мають підставу, що діагноз "аутизм" може бути поставлено лише після здійснення поглибленої клінічної оцінки, що грунтується на визнаних за міжнародними стандартами критеріях

Важливо також проконсультуватися у фахівців дефекто­логічного профілю (спеціального психолога чи корекційного педагога), які мають досвід роботи з такими дітьми, можуть надати розгорнуту характеристику стану психічного розвитку дитини, а також визначити форми і напрями корекційних занять для дитини.

За наявності підтвердженого діагнозу "аутизм", у різних його варіантах (синдром Каннера, дитячий аутизм, атиповий аутизм, синдром Аспергера), варто створити найсприятливіші умови для розвитку дитини. Важливо, щоб підхід був ком­плексним, але не хаотичним. Зрозуміло, що батьки налашто­вані зробити все можливе заради здоров'я власної дитини. Інколи це виявляється у зміні одного методу на інший, неспроможності визначитися щодо дієвих програм впливу на її розвиток.

Комплексний зважений підхід охоплює як організацію по­трібної в деяких випадках медикаментозної підтримки, так і залучення до системи інтенсивних психолого-педагогічних корекційних заходів. У відповідності до стану розвитку дитини визначається, що саме стане змістом і формою корекційних програм.